Вітаємо :)

31 травня 1919 року, в селі Озера на Київщині, народився Леонід Махновець — літературознавець, археолог, перекладач, людина, що пішла проти системи, аби не зрадити Слово. Те саме — "Слово о полку Ігоревім".

Його життя — це історія сили. Виходець із "розкуркуленої" родини, з дитинства знав, що означає бути "неугодним". Але навіть коли здавалося, що все проти нього — зокрема, радянська система, яка його звільняла, цькувала, замовчувала, — він залишався вірним тому, що любив: книгам, історії, українській мові.

30 років Леонід Махновець працював над перекладом і дослідженням "Літопису Руського" — і створив справжній шедевр, за який у 1990 році отримав Шевченківську премію. Але ще раніше, у 1970-му, він переклав "Слово о полку Ігоревім" українською — так, щоб воно дихало, співало, говорило до серця. Його коментарі стали справжнім інтелектуальним детективом — і зробили те, що не вдалося нікому до нього: Махновець розкрив, хто міг бути автором поеми.

Його версія — княжич Володимир Ярославич, син галицького Осмомисла — здійняла шум у Москві. Але жодного аргументу проти знайдено не було. Бо кожне слово вчений зважував роками. Він їздив на ті самі річки й поля, про які писав невідомий поет. Він укладав генеалогічні таблиці й вивчав старі карти — щоб не просто писати, а доводити.

Та за правду довелося платити. Його наукову працю про Григорія Сковороду, де було критичне слово про Катерину ІІ, оголосили "націоналістичною". Його звільнили з роботи, змушували мовчати. Лише лист із Гарварду, де Махновцю запропонували викладати, трохи вгамував систему: його знову допустили до науки.

Помер Леонід Єфремович 1993-го. Газети згадали про нього... лише через два тижні. Як завжди — запізно. Та є речі, що не вмирають. Його переклади, дослідження, боротьба за кожне українське слово — залишилися. І тепер, коли ви чуєте ритм давньої поеми, коли гортате сторінки "Літопису Руського" — пам’ятайте, що за цим стоїть людина. Справжній титан української науки.