Вітаємо :)

Геоісторичне виникнення Озівського (Азовського) моря — це захопливий детектив, де головними дійовими особами є тектонічні зсуви, танення льодовиків та радикальні зміни русел найбільших річок Східної Європи.

Озів (Азов) не завжди був морем — фактично, це наймолодше і наймілкіше море планети, яке в нинішньому вигляді існує лише останні кілька тисяч років. Але спочатку, про питому назву

Вживання назви Озівське море (або Озів) замість звичного «Азовське» має глибоке історичне, лінгвістичне та культурне коріння, пов'язане з особливостями української мови і є способом відновити автентичну топоніміку.

Назва "Озів" була домінуючою в українському середовищі протягом століть, особливо в епоху козацтва, зокрема в думах про козаків та історичних піснях море та фортецю називали виключно "Озів" ("Ой, як виїхали козаченьки та на синій Озів..."). У козацьких літописах (наприклад, Самійла Величка) часто зустрічається саме ця форма, що відображала тогочасну норму природного для української мови переходу початкового звука [а] в [о] у словах іншомовного походження, зокрема тюркського "Азак". Більш того, назва Озівське море була закріплена у нормах української мови початку XX століття, адже згідно з правописом 1928 року, багато географічних назв фіксувалися у їхній природній українській формі.

У 1930-х роках, під час згортання українізації, назву було примусово змінено на "Азовське", щоб вона максимально збігалася з російською формою, відтак використання форми «Озівське» сьогодні є нічим іншим як поверненням до питомих традицій.

Тепер, власне про захопливі перипетії виникнення та формування Озівського моря.

У пізньому плейстоцені (під час останнього зледеніння) Чорне море було ізольованим прісноводним озером, а на місці Озівського моря простягалася величезна алювіальна рівнина. Головною артерією регіону був Пра-Дон, який не закінчувався там, де зараз Таганрозька затока, а протікав через усю нинішню акваторію Озова, прорізав Керченську протоку і впадав безпосередньо в "Чорноморське озеро". Вважається є мережа древніх каналів, що ліві притоки Дніпра раніше мали іншу конфігурацію і під час сильних розливів або через тектонічне підняття ділянок Придніпровської низовини, Озівська низовина могла наповнюватися і стоками зі Славутича.

Одна з найцікавіших геоморфологічних гіпотез стверджує, що в певні періоди історії навіть Волга впадала в Озівське море, що пояснює подібність фауни Каспію та Озова. Власне велика частина нинішнього моря довгий час була сушею, вкритою багатими пасовищами, що робило цей регіон ідеальним для проживання мегафауни (мамонтів, шерстистих носорогів) та ранніх людських громад.

Сучасна акваторія Озова остаточно сформувалася внаслідок так званої теорії Чорноморського потопу (бл. 5600 років до н. е.), після прориву середземноморськими, де факто океанічними водами — Босфору.

Позаяк в Чорне море вливався світовий океан транзитом через Середземне, потік через Босфор був у 200 разів потужнішим за Ніагарський водоспад і стрімке підвищення рівня води призвело до її перетікання через Керченську протоку в цю низовину. Таким чином Озівське море стало мілким "придатком" Чорного, а його середня глибина близько 7 метрів є свідченням того, що це просто затоплена річкова долина та прилегла рівнина. Прикметно, що північне узбережжя моря прикрашає унікальне природне явище — серія піщаних кос, які виглядають як довгі вузькі «пальці», що тягнуться вглиб моря.

Всі вони мають однакову природу виникнення...

• наносний матеріал — річки (Дон, Кубань, Кальміус) тисячоліттями виносили в море пісок та мул;
• Дія вітру — переважні східні та північно-східні вітри створюють течії, що рухають цей пісок вздовж берега;
• Тектонічні виступи — там, де на дні є невеликі підняття кристалічного щита, пісок починає затримуватися, поступово формуючи довгий півострів, спрямований на південний захід.

Для людської свідомості Озівське море є символом нестабільності ландшафту, а гіпотези про затоплені долини та річки, що змінили русло, підживлюють легенди про "Атлантиду степів". Коли ми дивимося на Озів сьогодні, ми фактично бачимо "вчорашню" річкову долину та прилеглу до неї низовину (болота), які покрилися товщею води і поховали свої таємниці.

Щодо назви, Озівське море — це не "помилка" чи "діалектизм", а історично обґрунтована і питомо українська її форма, що базується на законах української фонетики та багатовіковій народній традиції, яка була штучно перервана совєтською мовною політикою.

Сьогодні, коли Озівське море поки що тимчасово окуповане стрімко слабнучим супостатом — ця назва не лише переживає ренесанс, як символ мовної самобутності, а й калібрує перспективу сприйняття цілого регіону, зросійщені мешканці якого внаслідок остаточного розпаду імперії зла — матимуть все необхідне, щоби швидко згадавши хто вони, у більшості, і звідки, щиро розкаятись і "попроситися назад в сім'ю".