Вітаємо :)

Колись, за сивих часів, жив собі козак на ім’я Демко. Славився не шаблею, не багатством, а тим, що весь вік мандрував. Ходив по світу — від Карпат до Сірії, від Січі до Волги, — шукаючи щось, та сам не знав що. Казав: "Може, долю. А може — відповідь."

Одна дорога вела в гори, інша — в ліс, а третя — в пустелю. На камені біля дороги було написано: "Гори покажуть тобі правду. Ліс навчить тебе мовчання. Пустеля відкриє себе лише тому, хто відмовиться від усього".

Перша дорога — правда

Демко подумав і пішов у гори. У горах його зустріли люди, що жили чесно, але суворо. Вони не прикрашали істину — казали, як є, і навіть те, що болить.

Козак звик, що правду часто вбивають або купують. А тут вона стояла перед ним, як скеля: тверда, непідкупна.
— Правду тяжко нести, — мовив старий пастух, — але вона легша за брехню, коли носиш її не один.

Друга дорога — мовчання

У лісі не було людей. Лише дерева і вітер. Демко жив серед них тижні. І зрозумів: мовчання — це не порожнеча, це простір, де росте розуміння.
— Тиша не глуха, — казав він сам собі. — Вона просто чекає, коли ти перестанеш кричати.

Третя дорога — відмова

У пустелі було все: спека, самота, сумніви. Але коли в нього закінчився хліб, вода і навіть думки — він почув голос.
Не зовні — в середині.
— Шукав відповідь? Вона — не в дорозі. Вона — в тому, що ти несеш у собі.

Козак повернувся до Січі вже не тим, ким був. Люди не впізнавали його — став мовчазним, спокійним, ніби несе всередині цілий степ.

Коли молоді питали:
— Чого ти навчився, батьку?
Він лише усміхався й казав:
— Якщо ти справді в дорозі — ти вже не той, хто починав її.