Вітаємо :)

У совєтському таборі для неї на нарах кухонним ножем вирізали фортепіанну клавіатуру, і вона ночами грала на цьому німому інструменті Баха, Бетховена, Шопена. Жінки з бараку потім запевняли, що чули цю беззвучну музику, лише спостерігаючи за її покрученими від лісоповалу пальцями й обличчям.

Дочка француза та іспанки — викладачів Сорбонни, Віра Лотар навчалася в Парижі в Альфреда Корто, а згодом — у Віденській академії музики. У 12 років дебютувала з оркестром під керівництвом великого Артуро Тосканіні.

Уже знана піаністка, яка давала сольні концерти в багатьох країнах світу, вона вийшла заміж за радянського інженера Володимира Шевченка і в 1938 році приїхала з ним до СРСР. Незабаром Шевченка заарештували. Віра кинулася до НКВС і, плутаючи російські й французькі слова, кричала, що її чоловік — чесна й достойна людина, патріот, а якщо вони цього не розуміють, то вони дурні, ідіоти, фашисти — і хай тоді забирають, і її... забрали. Віра Лотар-Шевченко проведе 13 років на лісоповалі, дізнається про смерть чоловіка в таборі та про смерть двох дітей у блокадному Ленінграді.

Звільнилася в Нижньому Тагілі. І прямо з вокзалу, в подертому табірному кожусі, звідкись набравшись сил, побігла пізнього вечора до музичної школи. Дико стукала у двері, благала "дозволити підійти до рояля", щоб "зіграти концерт". Їй дозволили. За зачиненими дверима, не наважуючись увійти, навзрид плакали викладачі — адже було зрозуміло, звідки вона прибігла в такому вигляді. Вона грала майже всю ніч. І заснула за інструментом. Потім, сміючись, розповідала: "А прокинулась я вже викладачкою тієї школи".

Останні 16 років життя Віра Лотар-Шевченко прожила в Академмістечку під Новосибірськом. Вона не просто повернулася до музики після табору, а почала активно гастролювати. Квитки в перший ряд на її концертах не продавали — ці місця призначались для тих, з ким вона ділила страшні табірні роки. Прийшов — отже, живий.

Пальці Віри Августівни до кінця життя залишалися червоними, покрученими, вузлуватими, скривленими, знівеченими артритом. І ще — неправильно зрощеними після того, як їх на допитах переламав (повільно, смакуючи кожен удар руків’ям пістолета) старший слідчий, капітан Алтухов. Її життя — він зламав, а ім’я його вона пам’ятала завжди. І ніколи не пробачила!

На її могилі викарбувані її власні слова: "Життя, в якому є Бах, — благословенне".