Вітаємо :)

Видатний український педагог, публіцист, письменник, поет, Заслужений вчитель УРСР, людина, яка зробила величезний внесок у розвиток педагогіки, чиї висловлювання стали крилатими виразами — Василь Олександрович Сухомлинський. Він створив таку систему освіти, в основі якої лежить особистість дитини, і що саме вона володіє найвищою цінністю і повинна стати основою процесу освіти і виховання. Сухомлинський величезне значення приділяв формуванню світогляду дитини через працю, пізнання краси навколишнього світу, творчу діяльність, читання книжок і вигадування казок разом із дітьми.

50 принципів виховання за Сухомлинським

1. Розум дитини знаходиться на кінчиках її пальців.
2. Тільки той зможе стати справжнім учителем, хто ніколи не забуває, що він і сам був дитиною.
3. Кожен твій крок врешті-решт відбивається на твоєму ближньому, бо йдеш ти кудись і з якоюсь метою; кожне твоє слово в душі іншого відгукнеться, але, як воно відгукнеться, це залежить від тебе. Саме те, що ти дивишся на навколишній світ і бачиш його, приховує в собі і добро, і зло: все залежить від того, що ти побачиш і як побачиш.
4. На кожному кроці перед дитиною, підлітком, юнаком — камінь, який можна оминути, але можна і прибрати з дороги, звільнивши її для інших людей і розчистивши стежку до власної совісті.
5. Оцінка має винагороджувати працьовитість, а не карати за лінь і недбальство. Якщо вчитель вбачає в "двійці" та "одиниці" батіг, яким можна підстьобувати ледачого коня, а в "четвірці" та "п'ятірці" пряник, то незабаром діти зненавидять і батіг, і пряник.
6. Найкраще почуваються ті, хто рано лягає спати, спить достатньо часу, рано прокидається і займається інтенсивною розумовою працею в перші п'ять-десять годин після пробудження (залежно від віку). У наступні години неспання інтенсивність праці повинна слабшати. Абсолютно неприпустима напружена розумова праця, особливо заучування, в останні 5-7 годин перед сном. На багатьох фактах ми переконалися, що, якщо дитина протягом кількох годин перед сном сидить за уроками, вона стає неуспішною.
7. Мистецтво і майстерність виховання полягає в тому, щоб жоден камінчик не залишився осторонь, щоб совість не давала людині спокою, якщо в душі заворушиться м'яка, на перший погляд, нешкідлива істота, ім'я якій — лінь.
8. Малюк погано виконує роботу не тому, що не хоче, а тому, що не має уявлення про те, що таке добре і що таке погано, — за що ж йому ставити оцінку?
9. Ми приходимо у світ для того, щоб осягнути красу, утвердити, створити її.
10. Дехто з батьків (на жаль, і окремі педагоги) вважають, що в розмові з дітьми треба завжди дотримуватися якогось дитячого тону; у цьому тоні чуйне вухо дитини вловлює сюсюкання. На дитячий лепет дорослої людини недосвідчене дитяче серце відгукується капризами. Я завжди остерігався небезпеки збитися на цей тон і, ні на мить не забуваючи, що переді мною діти, бачив у маленькій людині майбутнього дорослого громадянина.
11. Найгірше, що нерідко супроводжує працю дітей, це думка, що вони роблять велику послугу дорослим і тому заслуговують на велику похвалу, навіть нагороди.
12. Важко уявити щось інше, що більшою мірою спотворює душу дитини, ніж емоційна товстошкірість, породжена несправедливістю. Відчуваючи байдуже до себе ставлення, дитина втрачає чуйність до добра і зла. Вона не може розібратися, що в людях, які її оточують, добре і що зле. У її серці поселяється підозрілість, невіра в людей, а це — найголовніше джерело озлобленості.
13. Мислення починається зі здивування.
14. Той, хто не знає меж своїм бажанням, ніколи не стане хорошим громадянином. Егоїсти, шкурники, люди, байдужі до горя і негараздів інших, якраз і виростають із тих, хто в дитинстві знає лише свої бажання і не звертає уваги на інтереси колективу.
15. Уміння керувати бажаннями — у цій, здавалося б, найпростішій, а насправді дуже складній людській звичці — джерело людяності, чуйності, сердечності, внутрішньої самодисципліни, без якої немає совісті, немає справжньої людини.
16. Виховати в дитячому серці справді людську любов, тривогу, хвилювання, турботи, переживання за долю іншої людини.
17. Якщо ти чуєш осуд, осуд від старших, від своїх товаришів, пам'ятай, що, засуджуючи й осуджуючи, вони хочуть тобі добра. Надзвичайно широкий діапазон людського ставлення до зла — від насуплених материнських брів і важкого мовчазного зітхання до багаторічного ув'язнення у в'язниці — все це спрямовано на те, щоб врятувати людину. Нехай же пробудять у твоїй душі докори сумління тривожні очі матері та непролиті, засохлі від образи сльози, тоді не потрібні будуть суворі вироки суддів і в'язниці. Розвивай чуйність своєї совісті.
18. Найголовніше, щоб маленька людина засоромилася, — ось тоді вона і побоїться. Сором — це, образно кажучи, повітря, на якому тримаються крила людської відповідальності. Відчуваючи відповідальність, людина боїться — боїться виявитися поганою. Цей страх не сковує сили, а стимулює їх, породжуючи мужність, безстрашність, моральну стійкість і непохитність.
19. Не йди на компроміс зі своєю совістю, тільки так можна викувати характер.
20. Найстрашніше для людини — це перетворитися на сплячого з розплющеними очима: дивитися й не бачити, бачити й не думати про те, що бачиш, добру й злу прислухатися байдуже; проходити спокійно повз зло й неправду. Бійся цього, сину, більше за смерть, більше за будь-яку найстрашнішу небезпеку.
21. Людина без переконань — ганчірка, нікчема. Раз ти переконаний, що на твоїх очах коїться зло, нехай серце твоє кричить про це, боріться проти зла, домагайся торжества правди.
22. По-справжньому добра, людяна людина вміє глибоко ненавидіти — ненавидіти зло, ненавидіти наших ворогів — підбурювачів війни, розбещувачів душ молодого покоління. Ненависті ж нам потрібно вчити так само, як і доброти.
23. Справжня любов народжується тільки в серці, яке пережило турботи про долю іншої людини. Як важливо, щоб у дітей був друг, про якого треба піклуватися.
24. У сімейному житті, зберігаючи свою гідність, треба вміти поступатися одне одному...
25. Навчання — не механічна передача знань від учителя до дитини, а насамперед людські стосунки. Ставлення дитини до знань, до навчання величезною мірою залежить від того, як вона ставиться до вчителя.
26. Найголовнішою рисою педагогічної культури має бути відчуття духовного світу кожної дитини, здатність приділити кожній стільки уваги й духовних сил, скільки потрібно для того, щоб дитина відчула, що про неї не забувають, її горе, її образи та страждання поділяють.
27. Для дитини найбільшою несправедливістю з боку вчителя є те, що вчитель, поставивши несправедливо, на її глибоке переконання, незадовільну оцінку, прагне ще й до того, щоб за цю оцінку її покарали батьки. Якщо дитина побачила, що вчитель обов'язково хоче повідомити батькам про двійку, вона озлоблюється і проти вчителя, і проти школи. Розумова праця стає для неї ненависною. Огрубіння почуттів переноситься на стосунки з іншими людьми і, насамперед, із батьками.
28. Батьки знають: якщо в сина чи доньки в щоденнику немає оцінок — отже, не все благополучно. Знають вони й те, що відсутність оцінок — це не вина дитини, а її біда. А в біді треба допомагати.
29. Я переконав батьків, щоб вони ніколи не вимагали від дітей найвищих оцінок, не розглядали незадовільну оцінку як показник лінощів, недбалості, недостатньої старанності.
30. До яких тільки хитрощів не вдаються діти, щоб приховати від матері й батька свої невдачі в школі, а від учителя — недбалість. Що більша недовіра до учня, то більше дитина проявляє винахідливості в обмані, то сприятливіший ґрунт для лінощів і недбайливості.
31. Той, кого я навчаю, — це насамперед жива людина, дитина, а потім — учень. Оцінка, яку я ставлю йому, — це не тільки вимірювач його знань, але насамперед моє ставлення до нього як до людини.
32. Сенс життя — у служінні людям.
33. Учитель лише тоді стає вихователем, коли в його руках найтонший інструмент виховання — наука про моральність, етика.
34. Покликання — це не щось, що приходить до людини ззовні. Якби в середній школі, починаючи, напевно, з другого класу, ти не сидів над схемами радіоприймачів, якби не трудився — навряд чи з'явилося б це покликання. Покликання — це маленький паросток таланту, що перетворився на міцне, могутнє дерево на благодатному ґрунті працьовитості. Без працьовитості, без самовиховання цей маленький паросток може засохнути на корені.
35. Мене дуже турбує споживацьке ставлення деякої частини нинішньої молоді до духовних цінностей, особливо до музики. Не хочуть вчитися грати на скрипці чи на кобзі, не хочуть співати. Задовольняються музикою, записаною на плівку. Натиснув кнопку — і музика є, не треба вчитися, не треба думати. Так легко дійти до повного отупіння.
36. Де зубріння — там і шпаргалка. Це найстрашніше, це загибель для творчого розуму. Той, хто вдається до шпаргалок, прирікає себе на обмежене ковзання поверхнею фактів і явищ, перетворює сам себе на ледачу, малорозвинену істоту. Шпаргалки у вишах — це дитя ліні думки. Вони якраз і з'являються внаслідок того, що людина не міркує, не роздумує; у неї немає нічого незрозумілого, вона прагне запам'ятати, запам'ятати, запам'ятати...
37. Інженером можна стати за 5 років, вчитися ж на людину треба все життя.
38. У тебе будуть діти, ти будеш стурбований тим, щоб вони стали справжніми людьми; тож знай же, що найголовніше у творенні людини — це виховання здатності дорожити людським життям як найдорожчим, безцінним багатством.
39. Ніколи не піднімає руку на іншу людину той, хто в дитинстві близько до серця приймає радості й гіркоти іншої людини, хто готовий віддати свою радість, своє благополуччя в ім'я того, щоб батько, мати, сестра, брат, дідусь, бабуся не знали горя, страждань.
40. Налаштувати найтоншу струну в людській душі — людяність — це значить насамперед навчити маленьку людину творити радість для іншої людини і відчувати у зв'язку з цим вищу людську радість.
41. Що менше в людини культури, що бідніші її розумові, естетичні інтереси, то частіше прокидаються інстинкти й дають про себе знати брутальністю.
42. Не повинно бути людей непомітних, людей — безвісних порошинок. Кожен має виблискувати, як виблискують на небі мільярди мільярдів мільярдів Всесвітів. Бути неповторною особистістю — це залежить більшою мірою від самої особистості. Треба прагнути до того, щоб не бути сірим, непомітним.
43. Треба тонко відчувати три речі: можна, не можна і треба. Той, хто відчуває ці речі, володіє найважливішою особливістю громадянина — почуттям обов'язку.
44. Ти маєш право говорити про зло в рідній домівці тільки тоді, коли ти зробив щось хороше. Право сказати одне слово про погане здобувається десятьма добрими справами.
45. Найважливіше і найважче для людини — завжди, за всіх обставин залишатися людиною.
46. Пам'ятай, що дитяче щастя за своєю природою егоїстичне: добро і благо, створені для дитини старшими, вона сприймає як щось само собою зрозуміле. Доти, доки не відчула, не пережила на власному досвіді (а досвід сам до неї ніколи не прийде), що найважливіше джерело її особистої радості — це праця та піт старших, вона буде переконана, що мати й батько існують лише для того, щоб приносити їй радість і щастя. З першого погляду це здається парадоксальним: у чесній трудовій сім'ї, де батьки обожнюють дітей, віддаючи їм усі сили свого серця, діти іноді виростають безсердечними. Але жодного парадокса тут немає: дитина виростає лише споживачем радощів, а це найстрашніше, що може бути у вихованні, бо велич і красу добра переживає лише той, хто знає вищу людську радість — радість творення добра для людей. Тільки ця, воістину безкорислива і тому справді людська радість є силою, що облагороджує юне серце.
47. Жалість до самого себе — ось душевний стан, який я без перебільшення називаю невичерпним джерелом егоїзму. Не допускай, щоб у дітей зародився цей стан, він породить жорстокість. Нехай людина вміє жаліти себе лише тоді, коли вміє бути доброю і жалісливою до інших.
48. Я твердо переконаний, що людяність, сердечність, доброта будь-якої людини вимірюються тим, як ставляться до неї діти. Той, кого люблять діти, — справжня людина.
49. Праця — це насамперед сфера емоційного життя дітей. Дитина прагне працювати тоді, коли праця дає їй радість.
50. Знедолені й розбещені індивідууми формуються тоді, коли в їхньому житті панує єдина радість — радість споживання.