|
— Дівчино, а що ви робите сьогодні ввечері? — напружуючи біцепси, запитав Він.
— А чому ви питаєте? — відповіла Вона, повернувшись боком, для того, щоб він міг оцінити розмір її грудей.
— Просто цікаво чим може займатися сьогодні ввечері така симпатична дівчина, — зробив комплімент Він, підтягуючись на поручнях, незважаючи на крики водія тролейбуса.
— Книжку, мабуть, почитаю, — Вона повернулася навколо, щоб він міг її краще роздивитися.
— Я теж люблю почитати. Книжки в основному. Різні, — Він продемонстрував свій новенький iPhone.
— Гарний мобільний, — похвалила вона. — У мене був такий два роки тому. Тепер у мене інший. Але зате номер залишився той самий. 123-45-67, — продиктувала вона.
— Я запишу, з вашого дозволу. — Він дістав гаманець, вийняв кілька купюр великого номіналу і на одній з них записав номер.
— Ну, так!! — їдко зауважила Вона, випадково оголивши ногу. — Ввечері зі своєю дівчиною погуляти підете, купюру розміняєте і все.
— Немає у мене ніякої дівчини. — Він показав паспорт, перегорнув записну книжку. — Не з ким гуляти вечорами. А Вам Ваш хлопець не заважає книжки читати ввечері?
— Я самотня. Мені теж не з ким гуляти.
— Хочете ввечері погуляємо разом?
— Так-так. Заїжджайте за мною на своїй машині.
— У мене немає машини. — похмурішав він. — Я продав її вчора. А нову ще не купив. Ось договір купівлі-продажу.
— Не треба, — уважно перечитуючи договір, відмахнулася вона. — Я вам вірю на слово. А давайте нікуди не підемо? Посидимо у мене вдома. Я одна живу. У трикімнатній. У центрі. Ось домова книга...
— Кутова... — похмурішав Він, переглянувши план квартири.
— Я вам дам тапочки, — благально прошепотіла Вона...
— Я обов'язково зайду. До вечора, — Він зробив стійку на руках, сальто і місток, і вийшов з тролейбуса.
— Такий забавний... — прошепотіла Вона.
|
